Фотоальбом Білої ЦерквиФорум Білої ЦерквиНовини Білої ЦерквиСайти містаОсобисті налаштунки
   [x] Біла Церква
Головна
Загальна інформація про місто
Статут територіальної громади міста Біла Церква
Символіка міста
Історична довідка
Історичні пам`ятки
Дендропарк "Олександрія"
Фотогалерея
Міста побратими
Сайти міста

Карта города Белая Церковь 2009 года


Підрозділи
Освіта
Медицина
Культура
Спорт
Сім`я та молодь
Соціальний захист
Пенсійне забезп.
Правоохоронні органи
Порядок реєстрації підприємців
Житлово-комунальне господарство
Житлово-комунальні субсидії
Комунальні послуги та платежі
Екологія

Громадсько-політичне життя
Політичні партії і громадські організації
Національно-культурні товариства

Економіка
Економіка міста
Підприємництво
Торгівля
Ринок праці
Зовнішньо-економічна діяльність
Інвестиційні пропозиції

Новини
Новини міста
Архів новин
Офіційні новини Білої Церкви у форматі RSS version=2.00 v 2.00

Послуги сайту

Розширений пошук
Найкращі публікації
Список сторінок
Мапа сайту
Реклама на сайті

Зв`язок

Наші форуми
Рекомендувати сайт
Контакт із автором


 

Аналіз проблем сучасного стану адміністративно-територіального устрою України

Різні новини
1. Удосконалення понятійно - термінологічного апарату назв та типів адміністративно-територіальних одиниць у відповідності до сучасних умов.
 
У понятійно-термінологічному апараті адміністративно-територіальних одиниць є чимало суперечностей. Так у відповідності до статті 133 ІХ-го розділу Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Якщо з нормами Конституції порівняти існуючу схему адміністративно-територіального устрою, то можна виявити низку суперечностей.
По перше, поза переліку адміністративно – територіальних одиниць в нормах Конституції опинились міські, сільські та селищні ради. 
По друге, перелік адміністративно-територіальних одиниць включає як власне адміністративно-територіальні одиниці такі, як області та райони, так і адміністративно-територіальні одиниці, які по суті є населеними пунктами: міста, селища та села. Це спричинило певну плутанину в поняттях „адміністративно-територіальна одиниця ” та „населений пункт”. Приміром, сільська рада та село, селищна рада та селище міського типу; місто обласного значення чи місто районного значення як адміністративно-територіальні одиниці та місто як населений пункт.
По третє, відсутність базового рівня адміністративно-територіальних одиниць: сільських та селищних рад неминуче приводить до порушення принципу повсюдності територій, за яким, значні території поза межами сел та селищ не належать ні до якої адміністративно-територіальної одиниці.
 
2.                  Удосконалення та упорядкування структури адміністративно-територіального устрою.
 
Існуюча схема адміністративно-територіального устрою України являє собою складну неупорядковану чотириступеневу ієрархічну структуру. Кожна адміністративно-територіальна одиниця наділена державою відповідними повноваженнями у сфері державного управління, а також виконує певні самоврядні функції.
У цій системі є  чимало неточностей і суперечностей. Так, одні й ті ж адміністративно-територіальні одиниці: міста районного значення, селищні та сільські ради можуть належати як до третього, так і до четвертого рівня ієрархії. Відсутність в адміністративно-територіальному устрої України найнижчого базового рівня та різноманіття адміністративно-територіальних одиниць третього та четвертого рівнів: міста районного значення, селищні, сільські ради, ускладнюють адміністративно-територіальну схему по горизонталі. Особливої актуальності ця проблема набуває для специфічних міських адміністративно—територіальних утворень, на території яких діють кілька інших адміністративно-територіальних одиниць, але які не складають єдиної територіальної громади. Це передусім стосується 64 міст обласного значення, на території яких функціонують ще 202 інших адміністративно-територіальних одиниці, в яких діють органи місцевого самоврядування.
 
3.                  Пропорційність – кількість адміністративно-територіальних одиниць кожного рангу ієрархії повинна вписуватися в “межі оптимальності”. Диспропорції їх по території, кількості населення, соціально-економічному потенціалу не повинні бути надто великими.
 
Особливістю адміністративно-територіального устрою України є політичні регіональні відмінності у принципах його створення, що пов’язане з тим, що ці окремі регіони були протягом недавньої історії включені до адміністративних систем різних країн.
Так, наприклад, українська етнічна територія на початку ХХ ст. була периферійною в значній за розмірами Російській імперії і тому була поділена на досить великі за площею адміністративні одиниці ― губернії. Українські землі в складі Польщі (на 1931 р.) ділилися на воєводства. І якщо кожна окрема частина території України на той час була впорядкованою і майже однорідною за індексом параметрів по площі і кількості населення, то сучасний рівень індексу цих параметрів не можна вважати пропорційним. При тому, що найбільша за площею область Одеська (33,2 тис. кв. км) переважає найменшу ― Чернівецьку (8,1 тис. кв. км) більш ніж у чотири рази, площі з найменшими показниками сконцентровані на заході, що, напевне, відбиває події недавньої історії.
Показовими є індекси розмірів областей (і Автономної республіки Крим) до їх середнього значення по Україні. Так найменші індекси характерні для західних областей – Чернівецької (0,3), Івано-Франківської (0,5) тощо, в той же час найбільші для східних і південно-східних – Одеської (1,4), Дніпропетровської, Харківської, Чернігівської (1,3) і т.д.
Диспропорції в розрізі областей спостерігаються і в кількості населення, що пов’язане з ступенем промислового розвитку. Регіонами з максимальною кількістю населення є Дніпропетровська, Донецька, а також Луганська, Львівська, Одеська та Харківські області, при цьому за деякими виключеннями все-таки виділяються регіони із максимальною кількістю населення ― на сході, та регіони з мінімальною кількістю ― на заході. Різниця досить відчутна ― у 4-5 разів.
Вказані історичні тенденції є однією з головних причин недосконалості сучасного адміністративно-територіального устрою держави.
До адміністративних одиниць вищої ланки відносяться Автономна республіка Крим і 24 області. Серед областей тільки дві (Волинська і Закарпатська) є такими, у яких назва не співпадає з назвами обласного центру. Стосовно кількості адміністративних одиниць у зазначених регіонах, то тут спостерігаються значні відмінності. Кратність (співвідношення кількості) сягає кілька разів. Так, наприклад, кількість сільських районів у Вінницькій і Харківській областях більша ніж у Чернівецькій та Івано-Франківській областях в 2,1 рази. При цьому на один район Івано-Франківської та Тернопільської областей припадає понад 30 сільських рад, в той час як цей показник по Луганській або Дніпропетровській області складає 11-12 . Нерівномірність проявляється також у коефіцієнті співвідношення кількості районів в області до середнього по Україні. Різниця між мінімальними та максимальними складає 2,5 рази.
Дуже непропорційним по регіонах є показник кількості населених пунктів різного типу та підпорядкування, що зумовлює певну недосконалість адміністративно-територіального поділу на рівні середньої адміністративної ланки.
Значною непропорційністю відзначається кількість міст по регіонах. Територіальний інтервал цього показника досить значний (від 9 до 51 міста). Значною кількістю міст (в межах 19-51) виділяються традиційно промислові регіони (особливо Львівщина та Донбас).Найменша кількість відповідно в областях традиційно непромислових або слаборозвинутих у цьому відношенні.
За кількістю міст обласного та республіканського підпорядкування на першому місці знаходяться також промислові регіони: Донецька область (28 міст), Дніпропетровська (13) Луганська (14), а також регіони, які концентрують управлінські функції: Київська область (13) та Автономна республіка Крим (11) .
Приблизно ж такі тенденції промислового розвитку відбиває показник кількості селищ міського типу по окремих регіонах України. Більш ніж третина з них (302 з 891) концентруються лише в трьох областях (Донецькій, Луганській та Харківській).
Протилежна територіальна тенденція спостерігається стосовно кількості сільських рад по регіонах. При значних територіальних диспропорціях (від 202 по Луганській до 662 по Вінницькій області) найбільша їх кількість припадає на західні та центральні регіони, найменша - на південні та східні.
При визначені спроможності регіональних центрів до виконання своїх функцій важливим є показник людності. Усі такі центри в Україні за людністю переважають друге за показником місто регіону, причому, в деяких випадках цей показник досить значний, наприклад: Харків і Лозова – у 16 разів; Київ і Біла Церква – у 12 разів; Одеса і Ізмаїл – у 11 разів тощо). Мінімальний показник складає 1,4 рази - Ужгород і Мукачеве. При цьому усі регіональні центри належать до великих  міст. З них у п’яти кількість населення перевищує 1 млн. мешканців: Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Одеса, Харків. Ще три центри мають більш ніж 500 тисяч мешканців: Запоріжжя, Львів, Миколаїв. Населення чотирьох найменших за людністю регіональних центрів становить трохи більше 200 тисяч мешканців: Ужгород, Тернопіль, Луцьк, Рівне.
Співвідношення між людністю регіонального центру та людністю другого в регіоні за величиною міста, а також значні співвідношення між такими показниками відносно центрів між собою свідчать про диспропорцію розселення, що певним чином впливає на функціонування адміністративно-територіальної системи.
Дуже помітні диспропорції адміністративно-територіальної системи на рівні районів і міст обласного підпорядкування. Майже в 40% районів кількість населення та площа території в 1,2 рази і більше перевищує середньообласні показники.
Середні значення площ районів в окремих регіонах характеризуються значною тенденцією зростання із заходу на схід і південний схід.  Найвищі значення спостерігаються в Автономній Республіці Крим, Херсонській, Чернігівській областях. Найменші – в Чернівецькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Однак в межах регіонів диспропорції ще більші. Наприклад, співвідношення між максимальним і мінімальним розміром площ районів у Київській області сягає 6 раз, в Херсонській області 5,1 разів тощо.
Середня кількість населення у районах окремих областей та Автономної Республіки Крим, коливається в межах двохкратного перевищення, найвищі середні значення населення по районах спостерігаються в західних областях та Автономній республіці Крим, в інших територіях України - цей показник приймає середні та найнижчі значення.
 
4.                  Компактність – адміністративно-територіальні одиниці повинні бути компактними, без анклавів та віддалених відступів.
 
Населені пункти історично і генетично призначені бути тими осередками, навкруги яких концентрується населення і з яких розходиться мережа інфраструктур різного призначення. Тому населені пункти обслуговують не тільки населення, яке в них проживає, а й населення прилеглих територій. І чим масивніше місто (за різними параметрами - функціями) тим значніший його вплив за територією. Тому найбільш раціональною схемою адміністративно-територіального устрою слід вважати таку, при якій населені пункти розміщені рівномірно (в межах свого ієрархічного рівня) і, оскільки, держава характеризується певною централізацією влади, то для одного з них (столиці) бажано центральне розміщення.
Традиційною столицею України є місто Київ, який характеризується досить зручним географічним положенням, що дозволяє виконувати управлінські, політичні, економічні, транспортні та інші функції. Місто займає надзвичайне вигідне транспортне розташування, в ньому сходяться основні залізничні та автомобільні магістралі з заходу на схід та з півночі на південь. Окрім того, Київ є найбільшим річковим портом у державі. Усі ці переваги компенсують положення міста відносно геометричного центру держави, хоча ця віддаль не досить значна - порядку 150 км. Київ майже рівновіддалений від крайніх регіональних центрів на півдні (Сімферополь), заході (Ужгород), сході (Луганськ) - до 700 км. По залізниці та шосейним шляхам ця віддаленість складає до 1000 км, тобто в межах 10 годинної досяжності.
Ступінь доступності до регіонального центру з периферії і навпаки у разі здійснення адміністративних функцій, надання різноманітних послуг та здійснення зв’язків тощо, характеризують деякі морфометричні характеристики. Найважливіші - це віддаленість адміністративного центру від геометричного. Дуже незручним розташуванням відзначаються центри Закарпатської, Волинської, Черкаської, Миколаївської, Харківської областей. Віддаль до геометричних центрів тут складає понад 65 км. Центральне розташування характерне для Донецька, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Тернополя, Києва, Хмельницького, Львова, Кіровограда, Чернівців. Віддаль від цих міст до геометричних центрів ― до 35 км .
Компактність областей визначає також територіальну доступність з периферії до центру. Найбільшою компактністю відзначаються лише три регіони - Волинська, Харківська, Запорізька, але саме ці області характеризуються найбільшим неспівпадінням реального центру та геометричного.
Середньою як для України компактністю (коефіцієнт 0,4-0,6) характеризуються області: Закарпатська, Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська. Найбільш незручна конфігурація у областей: Кіровоградської, Одеської, Черкаської та Автономної Республіки Крим. Витягнутість складної форми та ще при незадовільному розвитку транспортної мережі формує досить незручну периферійність (особливо віддалені південні райони Одеської області
Несприятливою обставиною для функціонування адміністративних районів є віддаленість районів від регіонального центру. Близько 25% усіх адміністративних районів віддалені від регіонального центру на віддаль понад 100 кв. км. Така ситуація спостерігається майже в усіх регіонах України, але найбільше вона виражена в Одеській, Херсонській, Полтавській, Чернігівській, Луганській, Сумській областях, де кількість таких районів складає 25-45% .
Для існуючого адміністративно-територіального устрою характерні такі особливості як наявність численних анклавів (територія певного підпорядкування в межах іншої), а також черезсмужність та багатосмужність.
Насамперед, необхідно звернути увагу на напівштучні анклави, зумовлені фізико-географічними особливостями території, що інколи ускладнює доступність по лінії периферія – центр, а заходи по усуненню цього недоліку потребують додаткового фінансування, наприклад, близько 1/5 частини території Черкаської області знаходиться на протилежному березі Дніпра відносно основної території; від Полтавської області фактично відокремлений один її район – Кременчуцький, притому значною водною перешкодою є  р. Дніпро. При цьому його територія, до речі, компактно вписується у територію сусідньої Кіровоградської області і т. д.
Яскравим прикладом таких територій, як анклав, є селище Коцюбинське, яке повністю входить в межі м. Києва, чи місто Славутич Київської області, розташоване на території Чернігівської області. Анклави, які створюють черезсмужність та багатосмужність можна спостерігати в багатьох районах України. Це явище пов’язане із причинами суб’єктивного характеру при формуванні земельних поділів окремих господарств та частими перевпорядкуваннями адміністративно-господарського характеру.
Наприклад, лише на території одного району – Драбівського Черкаської області існують черезсмужні анклави Рецюківщинської, Безбородьківської та Левченківської сільських рад, які не мають спільних меж із своїми титульними територіями.
Внаслідок панування протягом десятиліть колективістських поглядів та концепції загальнонародної власності на землю склалася ситуація, коли в державі відсутні дані про точні межі сільських рад, районів, областей і відповідно про площі адміністративно-територіальних одиниць.
З метою встановлення стану справ у цій сфері було проведено картографічне моделювання території Драбівського району Черкаської області. За даними точних геодезичних вимірювань 2000 р. для співставлення з матеріалами раніше проведених землеустроїв. При цьому різниця у вимірах досягає 60 гектарів. Більш широкі дослідження показують, що різниці у визначенні площ сільських рад досягають значення до 200 гектарів в середньому по країні.
Враховуючи, що масове розпаювання земель, яке проводиться в Україні, характеризується в середньому паєм в 3-4 гектари, особливого значення набуває вирішення питання про комплексне і точне розмежування адміністративно-територіальних одиниць із складенням відповідних точних карт.
Серед інших основних принципів концепції удосконалення системи адміністративно-територіального устрою України слід зазначити:
 
5.                  Спадкоємність – межі адміністративно-територіального поділу по можливості повинні зберігати наявні межі інфраструктур та комунікацій.
Цей принцип неважко витримати, якщо за основу взяти існуючий адміністративно-територіальний поділ з урахуванням усталених уже господарських зв’язків і прогнозів на перспективу, що повинно випливати з можливостей взаємозв’язку регіону з центром у визначенні пріоритетів розвитку промислового комплексу регіону та узгодження з програмами загальнодержавного рівня. При цьому необхідно забезпечити розвиток промислового комплексу регіону як єдиного цілого, наближаючись до ідеальних параметрів його території, позбувшись в першу чергу територіальних анклавів.
 
 
6.                  Необхідність “критичної маси” – адміністративно – територіальні одиниці повинні мати достатню фінансово-економічну базу для забезпечення місцевого самоврядування та населення відповідними послугами.
Все зводиться до того, що загальнодержавні податки доцільно встановлювати на єдиному для всіх одиниць рівні, а методика їх обрахування повинна бути обґрунтована реальним рівнем факторів економічного розвитку кожного регіону. Тоді стає реальним забезпечення кожної ланки адміністративно-територіального поділу власною фінансовою базою (за рахунок місцевих податків, зборів, затверджених законом відрахувань від загальнодержавних податків тощо). Таким чином регіони можуть забезпечити за рахунок власних коштів загальнообов’язкову освіту, медичне обслуговування, комунальні потреби, витрати на самоврядування тощо. З іншого боку такий стан речей є стимулом розвитку регіону.
 
 
7.                  Взємодоповнювання – в адміністративно – територіальних одиницях особливо вищих рангів повинні дотримуватися пропорції між багатими та бідними районами, вузькоспеціалізованими населеними пунктами та територіями з диверсифікаційними функціями, що сприятиме територіальній справедливості, забезпеченню більш рівного доступу до соціальних послуг.
Як свідчать приклади недавньої історії, впровадження цього принципу сприятливо впливає врешті-решт на економічне зростання цього регіону і підвищення темпів зростання бідних (відсталих) районів, створення багатофункціональної інфраструктури господарства. Це відбувається за рахунок перерозподілу і активної переспеціалізації робочої сили при орієнтації на можливість досягти більшого, тенденції вирівнювання соціально-економічних показників.
 
8.                  Гнучкість та адаптивність – адміністративно-територіальний устрій повинен порівняно легко пристосовуватися до територіальних змін в суспільстві – змінам в технологіях, економіці, розселення, споживанню.
Межі адміністративно-територіальних одиниць необхідно встановлювати таким чином, щоб на виділених територіях сконцентрувати достатні природні ресурси, відповідний демографічний потенціал з урахуванням тенденції їх розвитку на основі відповідних законодавчих положень. Досягнута таким чином самодостатність зробить непотрібною звертання до центральних органів для вирішення питань регіонального зростання і розвитку.
 
9.                  Саморегулювання – будь-які адміністративно-територіальні реформи найбільш ефективні тоді, коли запроваджуються демократичним шляхом з врахуванням історичних традицій і культурних відмінностей через створення умов для “саморайонування населення”.
Однією з яскравих ознак демократичного суспільства є розвинуте місцеве самоврядування, яке в Україні реально знаходиться на низькому рівні – вертикаль виконавчої влади функціонує згори до низу, а не навпаки, тобто не враховує потреб тих, заради кого існує. Одна з причин цього – відсутність самодостатніх територіальних одиниць найнижчого ієрархічного рівня. Вирішення цього питання дає можливість значно вдосконалити суспільно-економічні відносини, при яких поточні місцеві проблеми можна буде вирішувати місцевою владою. Це можливе лише при забезпеченні економічної та адміністративної самостійності низових одиниць. Центр при цьому дістає можливість зосередити зусилля на вирішення політичних та економічних проблем в масштабах усієї держави. Дотримання цього принципу враховує генеральну потребу в удосконаленні існуючого адміністративно-територіального устрою – не так у створенні нових структур, як у наданні можливості саморегулювання свого поточного життя і розвитку кожному населеному пункту.
 
 
10.       Перспективність – врахування потенційних змін в соціально-економічному розвитку територій.
Практичне дотримання цього принципу можливе за умови наукового підходу до проблеми. Це означає, як вказано у ст. 132 Конституції України стосовно соціально-економічного розвитку регіонів, урахування “…їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.” Причому жодна з перерахованих ознак не повинна бути визначальною – цей комплекс повинен бути узгоджений і оптимізований у кожному конкретному випадку з огляду на тенденції розвитку тих явищ, які вони представляють.
Таким чином, на сьогоднішній день характерними проблемами адміністративно-територіального устрою України є: надмірна подрібненість, яка гальмує вирішення програмних завдань соціально-економічного розвитку країни; існування непередбачених Конституцією України адміністративно-територіальних одиниць – селища міського типу; існування специфічних адміністративно-територіальних утворень, на території яких розташовані декілька самостійних адміністративно-територіальних одиниць, але жителі яких не складають єдиної територіальної громади; недосконала класифікація міст за адміністративною ознакою; недостатнє забезпечення фінансово-економічної та соціальної самодостатності адміністративно-територіальних одиниць, насамперед сіл; дезінтеграція адміністративно-територіальних одиниць; існування населених пунктів, територія яких відірвана від основної (титульної) території адміністративно-територіальної одиниці (так звані анклави); невизначеність чітких меж адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів.
Одним із головних уроків вивчення реформ адміністративно – територіального устрою є обережне ставлення до проектів кожних змін адміністративних меж. Розробка цих проектів із географічної точки зору засновується на:
1.          аналізі історії змін адміністративно-територіального устрою за тривалий період, стійкість конкретних ділянок сучасних адміністративних кордонів, виявленні “острівків”, що прагнуть до головних центрів території, яка ніколи не міняла свою адміністративну належність, стійкості виконання адміністративних функцій містами, природно-історичної основи адміністративного районування;
2.          вивченні сіток відомчого поділу країни (військових округів, залізниць, округів з керування енергогосподарством, сукупність яких відображує реальне господарче, транспортне та соціальне ділення території;
3.          порівнянні існуючих схем галузевого та інтегрованого економічного, соціального та інших видів районування і розробка нової моделі районування;
4.          вивченні ареалів тяжіння основних міст – в першу чергу трудових та інших зв’язків населення;
5.          аналізі соціально-культурної забезпеченості міст різного рангу для виконання функцій адміністративних центрів у вузлових районах;
6.          рішенні комплексу соціально-географічних завдань, що містить виявлення культурно-географічних розбіжностей у країні, регіоналізму, територіальних розбіжностей в умовах та рівні життя, бар’єрності існуючих адміністративних кордонів та ін.
 
 
                                                   Юрій  Карпінський,    директор Науково-дослідного  інституту геодезії та картографії
 
Разместил 13-07-2005 19:00:00

   Рейтинг статьи   
Отлично
Очень хорошо
Хорошо
Нормально
Плохо

   Опции   
Напечатать текущую страницу Напечатать текущую страницу
Отправить статью другу Отправить статью другу
   Ссылки по теме   
Крым не Египет, а Алушта — не Каир
Супермаркет «Фокстрот. Техника для дома» в Белой Церкви
Только в марте в Карпатских горах сочетается прекрасное - куча снега и низкие цены на все!
Воды у нас много
Пожар на ул.Б.Хмельницкого

Комментарии к статье "Аналіз проблем сучасного стану адміністративно-територіального устрою України"
Вы не можете отправить комментарий анонимно, пожалуйста зарегистрируйтесь или войдите под своим логином


   [x] Пошук



целую фразу
любое слово


   [x] Логин
Логин

Пароль

Проверочный код:   
Проверочный код


Не зарегистрировались? Вы можете сделать это, нажав здесь. Когда Вы зарегистрируетесь, Вы получите полный доступ ко всем разделам сайта.


Незалежне інтернет видання - ФАСТІВ


Карта сайта
Copyright © 2000 - 2009
При повному або частковому використаннi матерiалiв цього ресурсу, посилання на www.bilatserkva.info є обов`язковим.
Sitemap

Рейтинг@Mail.ru Яндекс цитирования

Powered by © PHP-Nuke released under the GNU/GPL license
Открытие страницы: 0,29 секунды и 5 запросов к БД за 0,01428 сек.
Memory usage: 1 042 352. Peak memory usage: 1 310 720