Фотоальбом Білої ЦерквиФорум Білої ЦерквиНовини Білої ЦерквиСайти містаОсобисті налаштунки
   [x] Біла Церква
Головна
Загальна інформація про місто
Статут територіальної громади міста Біла Церква
Символіка міста
Історична довідка
Історичні пам`ятки
Дендропарк "Олександрія"
Фотогалерея
Міста побратими
Сайти міста

Карта города Белая Церковь 2009 года


Підрозділи
Освіта
Медицина
Культура
Спорт
Сім`я та молодь
Соціальний захист
Пенсійне забезп.
Правоохоронні органи
Порядок реєстрації підприємців
Житлово-комунальне господарство
Житлово-комунальні субсидії
Комунальні послуги та платежі
Екологія

Громадсько-політичне життя
Політичні партії і громадські організації
Національно-культурні товариства

Економіка
Економіка міста
Підприємництво
Торгівля
Ринок праці
Зовнішньо-економічна діяльність
Інвестиційні пропозиції

Новини
Новини міста
Архів новин
Офіційні новини Білої Церкви у форматі RSS version=2.00 v 2.00

Послуги сайту

Розширений пошук
Найкращі публікації
Список сторінок
Мапа сайту
Реклама на сайті

Зв`язок

Наші форуми
Рекомендувати сайт
Контакт із автором


Біла Церква

Про себе




"Я вірю в потенціал Білої Церкви"

Володимир Якимчук     
           

Вісім місяців у місті працює людина, якій разом із високою посадою дісталася і купа не розв’язаних питань, невирішених проблем. Для більшості з нас він залишається незнайомцем. Давайте спробуємо нарешті познайомитися з ним ближче. Знайомтесь – перший заступник міського голови Володимир Леонідович ЯКИМЧУК.
- З якого Ви роду племені, Володимире Леонідовичу?
- Народився я 16 серпня 1954 року у селі Бовсуни Лугинського району Житомирської області в родині вчителів. Вони разом вчилися, разом їх і направили вчителювати. Мама викладала математику, батько фізику. Мої батьки односельці, теж житомиряни тільки з села Булдичів Романівського району. 1971 року я й закінчив Миропільську середню школу.
- І які предмети подобалися малому Володимиру?
Напевне сказалися гени бо мені легко давалися фізика й математика, а от з каліграфією не складалося, через це й мав лише дві четвірки на весь п’ятірочний атестат – з української та російської мови.
- Мабуть здібність до точних наук й обумовила вибір вузу?
- Так. А коли взяти до уваги юнацьку мрію про море, а я дуже хотів стати військовим моряком і, обов’язково, штурманом.
- І з чого це така тяга до моря?
- Романтик. Начитався Хемінгуея, Джека Лондона, Жюль Верна. От і потягло з лісової Житомирщини на узбережжя Чорного моря у Севастопольській приладобудівний інститут. У Києві мене чекала пересадка на південний потяг. Щоб годинами не стовбичити на вокзалі спустився у метро і поїхав подивитися на Київський політех. У вагоні познайомився зі студентом цього вузу, а вже подивившись на сам інститут вирішив здати до нього документи. Так я став студентом Київського політехнічного інституту факультету електронної техніки і у 1977 року отримав диплом інженера.
Під час навчання серйозно захопився альпінізмом і 1979 року вже виконав норми кандидата у майстри спорту.
- Де і на якій посаді розпочалась Ваша трудова діяльність?
- Радистом не метеостанції. Справа в тім, що інститут ми закінчували у лютому і дуже вже не хотілося втрачати альпіністський сезон. Мені з товаришами вдалося влаштуватися на метеостанцію і півроку (з лютого по листопад) пожити на Кавказі у Кабардино Балкарії. Крім основної роботи нам доводилося не раз брати участь у рятувальних роботах. Але кавказький період був визначний не гірською романтикою. Там я вперше замислився над тим, чому раніше не надавав значення. На той час я почав пробувати писати оповідання, вірші і став помічати що переходжу на українську мову. Часу було достатньо і для писання і для читання і для роздумів над прочитаним. Якось, слухаючи “ворожий голос” радіо “Свобода” почув інформацію про те, що у Франції ввели законопроект який захищатиме французьку мову від англомовних слів. З Кавказу повернувся людиною яка засумнівалася щодо радянської національної політики.
- Надто небезпечні думки, якщо враховувати що то був лише кінець сімдесятих, період розвиненого соціалізму.
- Через своє українофільство я швидко попав у поле зору, як собі подібних патріотів, так і органів держбезпеки.
- Де Ви тоді працювали?
- На той час я розпочав працювати у Спеціалізованому конструкторському бюро при на Житомирському заводі “Вимірювач”. Цікаво, коли навчався у Києві він мені не подобався, здавався надто великим, гомінким, метушливим, а як приїхав до Житомира то боже мій яким він мені здався сумним та скучним. Отже я із задоволенням їздив у відрядження.
З часом мені допомогли перебратися ближче до столиці. Я перейшов працювати до БМБЗ “Іскра” у СКБ і оселився у Боярці. Тут я був вимушений зайнятися господарсько-адміністративною роботою, будуючи 216 квартирний будинок. Справа в тім, що я вступив до будівельного кооперативу і вніс гроші на однокімнатну квартиру. Холостяк тоді на більше розраховувати не міг, не дозволялося. Будівництво не розпочинається, а я вже одружився.
- Розкажіть більш детально хто Ваша дружина.
- З Галиною Олексіївною, моєю дружиною, я познайомився в домі своїх батьків.
Приїжджаю якось додому після відрядження, а у мами гостя, її колишня учениця, найулюбленіша, студентка житомирського педагогічного інституту. Вона пішла по стопах вчительки, теж математик. Треба віддати належне, найініціативнішою виявилася моя мама. Раз послала дівчину провести, другий. І допроводжався. Вже більше двадцяти років разом і жодного разу ми не сварилися!
- Завидна любов. Але повернімося у Боярку до справ будівельного кооперативу.
- Значить оженився я. Переписую заяву на дві кімнати. Будівництво не з місця. Народився перший син. Ні яких змін у будівельному процесі. Вирішив брати бика за роги сам. Зібрав збори, ініціював розгін старого правління, очолив нове. Скільки виходив по інстанціях, скільки паперів підписав, узгодив... Будинок ми побудували. Вселився я вже у чотирикімнатну квартиру бо на той час мав трьох синів.
- А чим сьогодні займаються Ваші сини, адже вони досить дорослі?
- Юрій, якому вже двадцять три роки – магістр з радіотехніки, закінчив КПІ, Ярослав, на два роки молодший за брата, навчається теж в КПІ але на факультеті інформаційних технологій, найменший, Тарас, 1987 року народження – студент Київського інженерно будівельного інституту, факультету цивільного промислового будівництва.
- Боярський період був для Вас багатим на подарунки долі.
- Так, але крім подарунків я тоді, під час будівництва отримав і урок, зрозумів що кожен сам коваль свого щастя. Не варто обурюватися на кшталт: “І чого це я, такий розумний, так погано живу?!”, не варто бігти до церкви і впавши на коліна просити у Бога манни небесної. Треба закочувати рукава і налаштувавшись на щоденну важку і копітку працю будувати своє життя. Корені всіх наших бід у нас самих. Також я зрозумів ще одну річ: служіння народу – дуже невдячне зайняття.
- Чому ж займаєтесь цим й досі?
- Хтось має це робити, хтось мусить це робити?
- Переконливо Скажіть, з часом національне питання не втратило для Вас своєї гостроти?
- З народженням дітей я ще більше став ним перейматися. Я прагнув виростити справжніх українців. Намагаючись створити для своїх синів відповідне мовне середовище, оббігав близько 261 сімей, збираючи підписи для відкриття українського садочка. Добро отримав але отримав і доброго прочухана від райкому, а також попав під пильний нагляд відповідних органів. Але це мене не могло зупинити. 1989 року організував у Боярці “Просвіту”, потім вступив до УРП. Доля звела мене з цікавими людьми, справжніми українськими патріотами. Ми збиралися в домі талановитого художника, скульптора Івана Гончара і читали Грушевського, Костомарова, Івана Дзюбу. Канадське видання останнього автора “Історія русів” тиражували фото способом і розповсюджували серед людей. Попав до списку неблагонадійних. Людині з тавром націоналіста годі було й мріяти про кар’єру. Хоча я вважаю себе патріотом, я поважаю людей будь яких національностей при умові що вони дотримуються законів тієї країни де мешкають, поважають її мову і звичаї. Але тоді був лише кінець восьмидесятих. Створення Незалежної України ще попереду.
- І яким чином Ви годували свою чисельну родину?
- На щастя тоді небаченими масштабами розгорнувся кооперативний рух і той хто не був ледачим міг заробити гроші. Ми з товаришами-альпністами створили кооператив “Альпром” з яким я вперше і потрапив до Білої Церкви 1989 року. Взяли підряд на проведення антикорозійних робіт на ТЕЦ, заводі електроконденсаторів , на 2-ому шинному.
1994 року, вже як директор фірми “Рутенія”, знову у Білій Церкві. Цього разу ремонт покрівлі Будинку органної та камерної музики, реставрація елементів фасаду, встановлення водовідвідних ринв, для захисту стін від руйнівної сили дощових вод. Застосували власну технологію фарбування даху, використавши хімічно активні грунти і автомобільну фарбу холодної сушки. Дана технологія відсувала наступні ремонтні роботи на 10-15 років, тоді як при традиційному фарбуванні проблема знову виникала б через рік.
- Хто ж так робить. Економите чужі гроші замість того, щоб забезпечити собі постійний фронт робіт?
- Повірте – репутація професіонала дорожча за будь який гонорар.
- Добре заробили на об’єкті?
- Акція вийшла майже благодійною Місто розплатилося неходовим азбестотехнічними виробами, які довго не знаходили збуту. Ми заспокоювали себе тим, що красу створили. Знаменно, що після помаранчевої революції, коли посів посаду виконуючого обов’язки міського голови знову ремонтував дах Будинку органної та камерної музики. Через негоду відірвався шматок карнизу пошкодив покрівлю нижчого поверху.
- Повернемося знову у дев’яності.
- Фірма, керована мною освоює новий напрямок: виконання хімічно нейтральних, безпечних для здоров’я людини покриттів ємностей під харчові продукти: олію, пиво, цукор, тощо, для фармакологічних потреб. Одним словом під різні реактори де проходять процеси бродіння, за швейцарською технологією. Працівників спеціально відправляли на навчання. Пізніше освоїли ще один напрямок діяльності – виготовлення пластикових вікон та дверей.
- А яким вітром Вас занесло до Білої Церкви знову?
- Помаранчевим. А якщо серйозно, то я вів переговори з заводом “Еталон” про виготовлення сонячних батарей... А тут у Білій Церкві відбуваються події, які, перефразувавши Джона Ріда, перевернули місто. Міському голові громада міста висловила недовіру. Через суд він спростовує звинувачення. Місто стоїть перед необхідністю проведення референдуму, а це півмільйона гривень з місцевого бюджету. Потому мають відбутися нові вибори, а це ще півмільйону і рік згаяного часу. Стан здоров’я міського голови примушує відійти його від справ. Вашому покірному слузі запропонували посаду виконуючого обов’язки міського голови.
- І Ви погодилися. Не було моментів коли хотілося бігти звідси світ за очі?
- Якщо людина здійснювала сходження, підкоряла вершини не у його характері відступати. До того ж, при всьому моєму скептичному ставленні до гороскопів я Лев. Я вирішив спробувати зробити хоча б щось корисне, а не розписуватися у власній неспроможності
- І що саме Вам вдалося зробити за невеликий термін перебування на цій посаді?
- Завдяки обласній державній адміністрації провели ревізію коштів, які раніше йшли на невідомо які цілі і вклали їх у ремонт семи кілометрів міських доріг, виконаного методом полегшеного капітального ремонту, гарантійний термін експлуатації яких становить 5 років. Близько 800 тисяч гривень з міського бюджету витрачено на ямковий ремонт вулиць.
У травні мною була запропонована реорганізація ШРБУ і розділення його на дві служби, одна з яких має слідкувати за санітарним станом доріг, інша – виконувати ремонтні роботи. Проте лише на останній сесії ця пропозиція була прийнята. Але час втрачено.
Міськвиконкомом готується прийняття рішення закріпити за ЖЕКами та підприємствами міста придорожні і зелені зони. Але особисто я вважаю, що доцільніше було аби прибиранням займалася спеціальна, максимально механізована організація.
Вже сьогодні виділені кошти на придбання 400 євроконтейнерів для сміття і готуються під них майданчики, будуть закуплені спеціальні автомобілі для вивезення цих контейнерів. Поки що контейнери будуть встановлені у центрі міста але так, щоб не псувати архітектурного ансамблю.
Ведуться роботи про нейтралізації 6-валентного хлору на території парку “Олександрія”.
Розроблено декілька економічних проектів, серед яких угоди з будівельними компаніями про офіційне і прозоре відшкодування коштів на соціальний розвиток міста.
- А які найближчі плани?
Звернутися до центральної влади з проханням переглянути міський бюджет. Бо сьогодні міська казна є касою для видачі заробітної плати бюджетним працівникам.
Вийти із законодавчими ініціативами і пропозиціями щодо оподаткування аби певний відсоток зібраних коштів, наразі перевиконання державного завдання, повертався у місто. ­ Придбати нову шляхову техніку.
Створити муніципальну міліцію, яка займатиметься виключно питаннями санітарної очистки, стихійної торгівлі, благоустрою та іншими побутовими проблемами, в той час, як органи внутрішніх справ кидатимуть всі сили на боротьбу зі злочинністю. Подібний досвід існує у місті Луцьк, яке за кількістю населення та іншим факторам подібне Білій Церкві але не в приклад їй є суто європейським містом.
- Ой як хочеться до Європи, Володимире Леонідовичу! А зможемо? Прорвемося?
- Вважаю нічого нездійсненого нема. Перетворення Білої Церкви на європейське місто це лише справа бажання, але не мого а громади, і кожного з її мешканців, посильна участь у процесі перетворення знову таки кожного, а не пасивне очікування на прихід Чарівника Смарагдового міста чи Феї Драже. А потенціал у Білої Церкви є для того щоб назва його відповідала дійсності і Біла Церква насправді стала Містом Добра. Я у це вірю. Треба щоб повірили всі. Думки мають здатність матеріалізуватися!
Бесіду провела Іванна Верба
­





Copyright © Все права защищены.
Дата публикации: 01-12-2005
(3972 прочтений)

[ Вернуться назад ]


   [x] Пошук



целую фразу
любое слово


   [x] Логин
Логин

Пароль

Проверочный код:   
Проверочный код


Не зарегистрировались? Вы можете сделать это, нажав здесь. Когда Вы зарегистрируетесь, Вы получите полный доступ ко всем разделам сайта.


Незалежне інтернет видання - ФАСТІВ


Карта сайта
Copyright © 2000 - 2009
При повному або частковому використаннi матерiалiв цього ресурсу, посилання на www.bilatserkva.info є обов`язковим.
Sitemap

Рейтинг@Mail.ru Яндекс цитирования

Powered by © PHP-Nuke released under the GNU/GPL license
Открытие страницы: 0,17 секунды и 3 запросов к БД за 0,00358 сек.
Memory usage: 1 566 200. Peak memory usage: 1 835 008